Україна посідає третє місце за кількістю заяв, які перебувають на розгляді Європейського суду з прав людини, після Росії та Італії.
Про це, за інформацією Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини Валерії Лутковської, свідчать нещодавно оприлюднені статистичні дані щодо діяльності Європейського суду з прав людини у 2013 році, повідомляє «Закон і Бізнес».
На кінець 2013 року на розгляді Європейського суду знаходилося 13 тис. 284 заяви, подані проти України, що складає 13,3% від загальної кількості заяв у Суді (майже 100 тис.). Протягом 2013 року Європейський суд загалом розглянув 10 тис. 330 заяв з них.
Лише 2% цих заяв визнані прийнятними, тобто такими, що можуть бути розглянуті по суті. Відповідно, 98% заяв були визнані неприйнятними або вилучені з реєстру справ.
Разом із цим минулого року на розгляд Суду надійшло 13 тис. 152 нових заяв проти України.
У 2013 році Європейський суд ухвалив 916 рішень щодо суті стосовно 3 тис. 659 заяв. Майже половина цих рішень стосувалися п’ятьох держав – членів Ради Європи: Росії (129), Туреччини (124), Румунії (88), України (69) та Угорщини (41).
При цьому, хоча кількість рішень щодо суті, ухвалених Європейським судом стосовно України у 2013 році, є меншою порівняно з минулими роками, ці 69 рішень стосуються 2 тис. 281 заяви, тобто 62% усіх заяв, за якими були ухвалені рішення щодо суті. Це пов’язано з тим, що ЄСПЛ об’єднав переважну кількість згаданих заяв у низку справ (йдеться про десятки заяв в одній справі).
Найбільша кількість заяв проти України, за якими у 2013 році були ухвалені рішення щодо суті, стосується системної проблеми невиконання рішень національних судів, що становить порушення ч.1 ст.6 і ст.13 Конвенції, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. Адже, на думку ЄСПЛ, після ухвалення пілотного рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» наша держава так і не спромоглася запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, що здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції та практики Суду.
У 15 справах Суд визнав порушення Україною ч.1 ст.6 Конвенції (право на справедливий суд) у частині невиконання рішень національних судів (йдеться про справи, у яких об’єднані десятки заяв). Наприклад, у справі «Цибулько та інші проти України», у якій рішення щодо суті ухвалене 20 червня 2013 року, об’єднано 250 заяв.
Крім цього, Європейський суд констатував 28 порушень Україною права на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), 4 порушення права на життя і 8 порушень права на ефективне розслідування фактів смерті осіб (ст.2 Конвенції), 23 порушення права на заборону нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і 3 – права на заборону катування (ст.3 Конвенції), а також 10 порушень права на ефективне розслідування фактів застосування нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та катувань (ст.3 Конвенції у процесуальному аспекті), 20 – права на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції), 20 – права на захист права власності (ст.1 Протоколу №1 до Конвенції), 19 – права на справедливий суд (ст.6 Конвенції), 11 – права на розгляд справи судом у розумні строки (ст.6 Конвенції), 7 – права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), 2 – права на свободу зібрань та об’єднання (ст.11 Конвенції) та 1 – права на заборону дискримінації (ст.14 Конвенції).
_03_03.png)
